Палац графів Чарномських
с. Чорномин

Палац у палладіанському стилі. Побудований на пагорбі. Має десятиколонний напівкруглий ризаліт і подвійну колонаду, що оперізує будівлю. 

Красень-палац був зведений у 1810-1820 роках Миколаєм Чарномським. Керував будівельними роботами Франческо Боффо. Він залишив по собі чимало споруд на території України, бо тривалий час жив і працював в Одесі. Серед найвідоміших – Воронцовський палац та Потьомкінські сходи.     Власник вибрав для будівництва чудове місце: найвищий в околиці заліснений майданчик. З одного боку – спуск до села, з іншого – плоскогір'я. Головний фасад Білого дому спрямовано на південь. В його основі – портик із шістьма колонами іонічного ордеру. Під'їхати до палацу можна було зі сходу. У 1890-х роках до палацу було прибудовано нову частину, що значно змінило архітектурну композицію. У 1916 році садибу відвідав визначний польський письменник Ярослав Івашкевич. Він згадував у своїх нотатках про чудовий каретний сарай, який справив на нього найбільше враження. В ньому знаходилось безліч екіпажів: карети, американські коляски, колимаги і чудові брички, кожен із яких могла зрушити з місця хіба вісімка коней, чудові брички. — справжній каретний музей. Також він писав про те, що був вражений красою садиби і легендами про життя дому. Усе минуле двадцяте століття  було репрезентоване в цьому каретнику. На жаль, він не зберігся до наших днів.

Ось так пише Івашкевич і про Каретний сарай: "З усіх пишнот найбільше мене захопив каретний сарай, де знаходилася незліченна кількість транспортних засобів найрізноманітнішого калібру і виду. Карети, такі, в яких, напевно, Зигмунд Красінський здійснював свої нескінченні подорожі, екіпажі, схожі на такий, який Siżyś і Dially в своїй кореспонденції називають "безсмертним", американки, карети, які тільки вісім коней могли нести, якісь колимажні, чудові і прекрасно пофарбовані вози. Все минуле, все XIX століття крилося в цьому Каретному сараї і на довго в моїх ніздрях залишився запах шкіри , з якої були зроблені оббивки. Великі Стаєнні музеї в Зальцбурзі і в Відні нагадували мені потім Чорномин - але в них не було тієї каретної симпатії, яка зникла сьогодні назавжди".

Старий палац у стилі пізнього класицизму, цегляний, прямокутний в плані. На північному фасаді — напівциркулярний ризаліт з восьмиколонним портиком іонічного ордену на високому цоколі. Планування головної будівлі анфіладне з центрально розташованим залом. Воно було значно змінено під час пристосування будівлі під школу. Збереглося оздоблення ліпненням, яке відноситься переважно до кінця XIX століття — часу реконструкції палацу, лише частково простежується первинне оздоблення.

Нова частина палацу у формах неоренесансу. У плані — витягнутий прямокутник, поєднаний переходом зі старою будівлею. Планування коридорне. Обидві будівлі двоповерхові.

Як написав один із дослідників, «то був премилий палац з надзвичайно гармонійними формами». Споруду кілька разів перебудовували. І хоча палац у Чорномині потребує реставрації, він і нині справляє на туристів неабияке враження завдяки монументальності задуму.

Раніше палац стояв посеред велетенського ландшафтного парку, який переходив у ліс: дуби, ясени, явори, липи. Газони були обсаджені трояндами. Під розлогим дубом стояла велика статуя Богоматері - з білого мармуру, італійська. Мармуровою була й скульптура дівчини з книгою в руках. Літом перед палацем виносили з оранжереї цитрусові дерева та інші екзоти. Біля резиденції та господрських приміщень стояла стара возовня (зараз ми б це назвали гаражем): там зберігалась чимала колекція карет, бричок та возів. 

Вже напередодні Першої світової війни славні дні палацу були позаду, чорноминська резиденція почала занепадати. Та будівля пережила обидві війни і зараз слугує селу як школа. Сяк-так зберігся й парк. А ще - флігель, каплиця, господарські приміщення та сторожка. 

Деякі назви цього палацу: «Палац з двадцятидоларової банкноти», «Вінець розбитого кохання».

Будівництво і етапи життя палацу споруджено 1820 року. Як і його американський тезка, Чорноминський палац виконаний у неокласичному стилі, модному в той період. Один із очевидців писав, що «в будинку кожного вікна скло в бронзовій оправі коштувало 60 карбованців сріблом». Палац у Чорномині вирізняється  бездоганними  пропорціями, завдяки чому він має елегантний і шляхетний вигляд. Споруда була темно-жовтою, колір оздоблення – білий. Наприкінці 19 століття до палацу добудували флігель, який з’єднувався з основною спорудою скляною галереєю. Довкола Білого дому був величезний ландшафтний парк, який переходив у ліс. 

Шкільна актова зала з висотою стель близько 15 метрів і справді нагадує вашингтонський Овальний кабінет. Архітектурні особливості від багатьох палаців, розсипаних територією колишньої Речі Посполитої, Чорноминський відрізняється двома особливостями. Палац не має власне фронтального фасаду. Шестиколонний портик підіймає трикутний фронтон і гладенький аттик, але не накриває собою входу, як у інших класичних палацах. Під'їзд – біля бічного фасаду, він відмежований портиком, який спирається на перший поверх. Під цим портиком і був головний вхід у дім. Боффо, проектуючи споруду, ніби навмисне «загубив» обов'язкову в ті часи структуру фасаду, щоб полегшити внутрішню композицію.  Друга особливість – колонада, одна частина якої оточує напівокруглий ризаліт, а інша – підіймає плоский купол. Саме ця риса і уподібнює споруду з фасадом Білого дому у Вашингтоні. Фахівці не вважають, що Франческо Боффо знав про деталі збудованої у 1792 – 1795 роках резиденції президентів Сполучених Штатів або бачив її зображення. Але обидва архітектори (і італієць, і американець Джеймс Хобан) могли, незалежно один від одного, довідатися із одного і того ж джерела про те, що саме так можна вирішити зовнішні обриси споруди – створивши напівокруглий ризаліт і  оточивши його колонадою.

Чорномин раніше був зовсім не Чорномин. Його початкова назва - Розбійна. Спочатку тут був досить дрімучий ліс, через який пролягла дорога до Чорного моря. По дорозі йшли підводи, на яких купці везли свої товари в Одесу і не тільки. За місцевою легендою на подорожніх часто нападали розбійники і серед них був той, кого називали Шпак. Він так організував розбійну справу, що прославився в окрузі і навіть отримав дорогу імені себе - цю ділянку дороги прозвали "Шпаковий шлях". Розбійна входила в так звану Чечельнитчину – володіння, головним з яких був сам Чечельник. Чечельнитчина належала спочатку Конецьпольським, а коли рід їх припинився – Любомирським, яких потім змінили Потоцькі.

В кінці XVIII століття, після першого поділу Польщі, частина земель відійшла Михайлу Гудовичу, а інша частина - в якій саме перебувала і Розбійна, відійшла Тимофію Івановичу Тутолміну (1739-1809). Тимофій Іванович в той час був уже в чині генерал-поручика і служив спочатку генерал губернатором в Мінському, Волинському та Брацлавському намісництвах, а потім, з 1796 року - Подільським Генерал-губернатором. Тоді ж отримав чин генерал-аншефа. До своїх губернаторських посад Тимофій Іванович прославився як учасник воєн часів Імператриць Єлизавети і Катерини II - Семирічної війни, і Російсько-Турецьких компаній Катерини Великої, де Тутолмін відмінно командував спочатку Воронезьким гусарським полком, потім Першим гусарським Сумським полком. У 1774 році він брав участь у придушенні заколоту Пугачова.

У 1798 році, вже за Павла I, Тимофій Іванович Тутолмін отримав звання генерала-від-інфантерії, але незабаром через якийсь донос був заарештований і відправлений на півтора року в Петропавловську фортецю. Його останньою посадою була посада Московського Генерал-Губернатора. Втім, Розбійної це вже не стосувалося, тому що приблизно в цей час Тимофій Іванович продав її ...

Власне з цього продажу і починається історія самого Чорномина як такого. Станіслав Щенсни граф Потоцький закохався в дівчину досить сумнівного походження, але небаченої краси. Щоб домогтися її він пішов на багато, на розлучення, на певну втрату репутації, в кінці кінців він викупив її в іншого графа, Вітта, який проживав в Одесі і вибудував там не поганий палац. Бурхливе життя було у дівчини, яку звали Софія Челіче, але вона змогла домогтися напевно всього чого хотіла. І була вона дуже велелюбна, але про це я розповідати не буду тут - про це можна прочитати скажімо в історії про Тульчин, розкішну резиденцію того самого графа Щенсного Потоцького. Одним з її можливих коханців був її касир ( "уповноважений по касі"), Микола Чарномський (Mikołaj Czarnomski h. Ślepowron) (р ~ 1790 - ...). Микола Чарномський запустив свою руку в касу графині Потоцької, і запустив так добре, що зміг викупити у Тутолміна маєток, та ще вибудувати там розкішний палац. Точна дата покупки маєтку Чарномського не відома, але по всьому схоже, що це були роки після смерті графа Станіслава Щенсного Потоцького (1806) і до смерті Тимофія Тутолміна (1809). Хоча можливий варіант що це сталося в самому кінці XVIII століття, але мені він здається сумнівним. До Розбійної були приписані ще два села - Козловка (до 1860-го - Іустіновка) і Рибки.

Як писав писар Потоцьких, який знав відповідно і Миколу і Софію Потоцьких, на початку 1800 року пані Софія Гречанка, на чию честь пан Потоцький збудував уславлений Софіївський парк в Умані, посварилася зі своїм скарбником і коханцем Миколою Чарномським. Вона дізналась, що скарбник її обкрадає. Одразу звільнила його з посади, але без конфіскації. Тому Микола Чарномський мав гроші на придбання земель навколо поселення Розбійна. Задумав окультурити місцевість, збудувавши собі резиденцію, яка б стала восьмим дивом світу, але в народі чорноминські палаци нарекли «вінцем розбитого кохання». "... він, відсунутий від каси, почав також відсуватися від своєї пані; поставив в придбаному маєтку чудовий будинок, де кожне віконне скло і бронзові кайдани коштували по 60 карбованців сріблом і, побудувавши таку багату для майбутньої жінки клітку, одружився на Ярошиньскій".

Втративши інтимний зв'язок з Софією Потоцькою і збудувавши шикарний палац, Микола був готовий одружитися. Але шлюб він уклав не тільки на небесах, а й в банку. Його обраницею стала Клара Ярошинська (Klara Jaroszyńska), спадкоємиця величезного багатства Ярошинських, яке нажив її дід, Захар Ярошинський (Zachariasz Jaroszyński). Шлюб був укладений приблизно в 1820-му році. Як би зараз сказали, "жизнь удалась" - сімейство Чарномського спокійно зажило в новій резиденції. Первістком в сім'ї стала дочка, Матильда Миколаївна Чарномська (Matylda Czarnomska h. Ślepowron). Щоб зміцнити родинні зв'язки і стан, Чарномські видали дочку заміж за Октавіана Ярошинського (Oktawian Jaroszyński) сина рідного брата матері Матільди, Клари, Франциска Ярошинського (Franciszek Jan Jaroszyński). Тобто дочку видали за двоюрідного брата!

Наступним був син, Микола Миколайович Чарномський, про нього пізніше, а останнім, третім нащадком стала дочка Аліна Миколаївна Чарномська (Alina Czarnomska h. Ślepowron) - і її теж одружили на родичі, але на цей раз не з Ярошинських, а з самих же Чарномських - обранцем став Владислав (Якуб) Чарномський (Władysław Czarnomski h. Ślepowron), дальній представник тієї ж гілки роду, що і Микола. Коли помер будівельник палацу Микола Чарномський, невідомо. Спадкоємцем маєтку став син, Микола Миколайович Чарномський (Mikołaj Henryk Czarnomski h. Ślepowron) (р. ~ 1828). Як це буває з людьми, на яких досить несподівано звалилося багатство, він "страждав" аристократією. 14 травня 1853 року в Бершаді, недалеко від Чорномина, Микола Миколайович одружився. Дружиною стала Єлизавета Йосипівна Шембек (Eliza Stanisławą Szembek) (1827-1918). Іноді пишуть, що вона була графинею, але це не так - вона належала до НЕ графської гілки роду Шембек. Однак рід Шембек, на відміну від Чарномських і Ярошинських, був давнім аристократичним родом і це схоже сильно закрутило голову молодому Миколі Чарномському. Ось що писав про нього Тадеуш Бобровський, автор відомих мемуарів про той час:

-"Чарномський Микола, близько 30 років, випускник Царськосельського ліцею з 1846 р, утворений, світлий і тверезий розум, цілком красномовний, обдарований і милий, а міг би бути ще більш милим, якби не уявляв себе великим власником значних статків і якби НЕ одруження на графині Шембек".

Ніхто з предків Миколи Чарномського нічим не відзначився в історії, рід був не відомий і не багатий. Саме Микола Чарномський підніс свій рід завдяки несподіваному багатству і зміцнив його серед подільських дворян. Про нього можна сказати одне - ця людина вміла бути багатим!

Відомо, що Микола Чарномський сам вибрав саме це місце для майбутнього палацу, втім воно цілком логічне - на пагорбі, внизу річка... Для будівництва своєї майбутньої фамільної резиденції він запросив не кого-небудь, а Франца Карловича Боффо, відомого міського архітектора Одеси і того, хто вибудував там палац самого Генерал - губернатора Новоросійського краю, світлого князя Михайла Семеновича Воронцова! Хоча тут потрібно роз'яснити - початком будівництва палацу вважається 1817 рік, а Боффо в цьому році в Одесі ще не бував, працюючи архітектором у Потоцьких. Таким чином Чарномський поцупив у Потоцьких не тільки гроші, але і архітектора. У 1820 році будівництво закінчили, але Боффо очевидно не вів нагляд за ним, передовіривши це комусь ще - звичайна практика. І тільки в 1818 році він приїхав до Одеси, де в наступному році став помічником архітектора Будівельного комітету, а Міським архітектором став тільки в 1822 році, коли Чарномський палац вже був готовий.

Успіх цього палацу став передвісником майбутнього успіху Боффо в Одесі - в 1826 році він візьметься за будівництво одеського палацу Воронцова, а в 1837 назавжди увічнить себе, створивши знамениті на весь світ Потьомкінські сходи.

Влаштувавшись в маєтку, Микола Чарномський вирішив перейменувати надто немилозвучну назву його “Розбійна” - і оскільки маєток мислився як родовий, логічним стала нова назва - Чорномин. Остаточно село було перейменовано в 1835 році. Микола Чарномський грунтовно взявся і за збільшення своїх наділів - так, він викупив у сусідньому селі Любомирці 20 селянських родин, переселивши їх в згаданий вище хутір Рибки, який відразу перетворився в повноцінне село, з населенням до кінця століття майже 700 осіб.

Микола Миколайович Чарномський був досить цікавою особистістю. Як бачимо, він цілком вписався в російську реальність Польщі, закінчив Царськосельський Ліцей, той самий де навчався Олександр Сергійович Пушкін. На відміну від того, як це часто буває з багатими спадкоємцями, пускають батьківську спадщину пошесть, він був таким же заповзятливим, як і його батько, і значно примножив свої статки. У 1859 році він побудував тут цукрорафінадний завод. Також як і у випадку з його батьком, невідомо коли помер Микола Миколайович Чарномський. У нього і його дружини Єлизавети було всього двоє дітей - дочка Марія Миколаївна Чарномська (Maria Czarnomska h. Ślepowron) (1856-1929), 17 серпня 1881 вона вийшла заміж за графа Станіслава Водзіцкого (Stanisław hr. Wodzicki h. Leliwa). На цей раз точно графа, причому з цікавою долею - служачи в австрійській частині Польщі Австрійському імператору Францу-Йосифу, він брав участь в австрійській авантюрі, коли один з австрійських ерц-герцогів - Максиміліан, був проголошений ... Імператором Мексиканською. Там, в Мексиці. граф Станіслав Водзіцкій був майором уланського полку, про що залишив спогади на 168 сторінках - "З уланами Імператора Максиміліана в Мексиці. Спогади офіцера". Треба сказати, що Максиміліан, котоорий Імператор, ноги з Мексики не забрав, а Станіславу вдалося вибратися звідти живим.
Другою дитиною був син - також Микола Миколайович Чарномський (Mikołaj Marian Czarnomski h. Ślepowron). Він народився в 1860 і схоже, не був одружений і відповідно не залишив потомства, припинивши цю гілку Чарномського ... Останньою власницею Чорномина була його сестра, Марія Миколаївна. Цікаво що таким чином Чорномин повинен був перейти в руки графів Водзіцкіх. Однак тут йому не пощастило - як я вже говорив, останній чоловічий представник гілки Чарномського з Чорномин був бездітний, а у останньої пари власників - Марії Миколаївни та Станіслава Водзіцкого було тільки дві дочки - графині Ізабелла і Марія Водзіцкіе. Хоча як це могло бути (навіть якщо б не було революції) не зрозуміло. Справа в тому, що чоловіком Ізабелли став офіцер Австро-Угорської армії, яка боролася проти Росії в Першу Світову війну …

Тепер про інші міфи - про те, що цей палац - копія вашингтонського Білого Дому. Вкрай сумнівно, якщо чесно, що Боффо взагалі коли небудь бачив або чув щось про американський палац, який не є якимось видатним в плані архітектури. Швидше за все справа тут в джерелі натхнення Джеймса Хоба (James Hoban) - архітектора Білого дому і Франца Боффо - в модному тоді палладіанському стилі, в якому обидва будинки побудовані. Тадеуш Ярошевський, польський дослідник архітектури XIX і XX століть, стверджував, що обидва архітектора мабуть тримали в руках VII том популярного в той час архітектурного збірника, автором якого є Jean-Francois de Neufforge "Recueil elementaire d'architecture contenant plesieurs etudes des ordes d 'architecture d'apres l'opinion des ancien et le sentiment des modernes ... ", опублікованого в Парижі в 1767-1768 роках.

Перша відома фотографія вашингтонського Білого Дому - 1846 рік. Відразу можна відзначити відмінності двох палаців - напівкруглий ризаліт у американського палацу має 6 колон, у Чорноминского - 8, вікон у "американця" на всі боки від ризалита більше - по 4, у нашого - по три в сторону. Вікна другого поверху у Чорноминского палацу практично квадратні, у американського - прямокутні, і расчлінені пілястрами іонічного ордера, яких взагалі немає у нашого. Немає у Чорноминского палацу також і балюстради уздовж даху ... Так що схожість тільки загальне. Різницю іншого фасаду з американцем оцінимо трохи нижче.

Деякі приміщення палацу опалювалися за допомогою кахельних печей, але в основному палац опалювався централізовано, гарячим повітрям - це було досить поширено в ті роки. Печі знаходилися в підвалі. звідки по прокладеним в стінах каналам тепле повітря піднімалося вгору, де через спеціальні отвори потрапляло в кімнати. У стінах також були влаштовані "зв'язкові" канали.

У Чорномині не було багатої колекції меблів або творів мистецтва. Можна відзначити дві великі китайські і подібних же розмірів японські вази, кілька картин пізнього періоду, кілька годинників в бронзовій оправі, бронзові свічники, старі східні дивани та столове срібло.
З часом Чорноминський палац став тісним для своїх власників і в 90-х рр XIX століття була зроблена та сама прибудова, що ми бачили вище. Крім прибудови були зроблені і переробки всередині будинку, тому ліплення що ми бачимо, за оцінками єкспертів в основному датується роками після 1890-го, початкової практично немає.

 Палац знаходився серед величезного парку. Неподалік був ліс, в якому були прокладені пішохідні алеї і широкі гравійні дороги, що служили для автомобільних поїздок і прогулянок верхи. Уздовж стояли лавки, що запрошували відпочити ...

Навколо палацу, в різних місцях, росли дуже старі господарські дерева. Під одним з них - великим дубом, стояла біломармурова скульптура Божої Матері невідомого італійського скульптора. З білого же мармуру була виконана і інша статуя, що стояла у глибині палацового парку - жіноча фігура з книжкою в руках. У парку росло багато екзотичних дерев - наприклад лимонні і апельсинові, в просторих теплицях росли пальми ...

Багато джерел вказують, що палац прийшов в запустіння ще в період Першої Світової війни. Очевидно вже тоді власники покинули його. У нас є спогади часів Першої Світової, написані Ярославом Івашкевичем, який побував в цій резиденції влітку 1916 року: -
"З Гонорівки ми робили екскурсії в різні сторони Поділля. Найкраще мені запам'яталася одна поїздка в прекрасний Чорномин, що належить родині Чарномського ... Палац розташований був тут серед чудового парку, що переходить в ліс - оточення тим самим було монументальним - а сама садиба була задумана по- магнатські, як садиби удільних князів на Заході. Нікого тоді в будинку не було, ми розглядали всі ці принади - слухаючи просто напросто легенди про марнотратне і нерозсудливе ведення цього господарства, яке вже занепадало ".  

Є в Чорномині і церква, звичайно ж, зі своєю історією. Коли з'явилася перша церква - невідомо, але відомо що вона була освячена на честь Різдва Божої Матері, була дерев'яною і простояла до 9 травня 1858 року за старим стилем, коли згоріла в полум'ї пожежі. На наступний рік парафіяни заклали нову, вже муровану церкву, будівництво якої тривало вісім років і закінчилося в 1867 році, коли її освятили так само, як і попередню, в ім'я Божої Матері. Церква, збудована з цегли була світла і велика, з дзвіницею і дуже багато оздоблена - вартість її будівництва склала 25 тисяч рублів, що дуже великі гроші для середини XIX століття. На іконостас тільки було витрачено 3 тисячі рублів. Всі кошти на будівництво та оздоблення були зібрані парафіянами.  

Цікаво, що згідно з даними на 1875 рік, в Одесі, як зазначено "дворянці Елізі Черномській належав будинок на Успенській вулиці, причому дуже дорогий будинок - на той час його оцінили в 45000 рублів! Точна адреса не відома. Правда, за даними  станомна 1875 рік, такої в списку домовласників Одеси більш не значиться.