село ДМИТРАШКІВКА

Дмитрашківка  – село в Україні, у Піщанській територіальній громаді, Тульчинського району, Вінницької області.

Поштовий індекс: 24714; 

КОАТУУ: 0523281401 (підтримувався з 1997 року по 2020 рік);

КАТОТТГ: UA05100090040044539 (введено 26.11.2020 року);

Площа: 2,56 км².

Згадка із книги Миколи Крикуна "Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях Статті і матеріали". Львів. Видавництво Українського Католицького Університету, 2008 року на сторінці 221.

Дмитрашківка є одним із найстаріших населених пунктів Піщанського краю, що на Поділлі.

Таке припущення ми можемо зробити досліджуючи карти XVII століття Гіома Левассера де Боплана. Тому що тут ми бачимо лише кілька поселень у кордонах Піщнського району, серед них: 

Dimitrom  (сучасне село  Дмитрашківка);

Chriʃ tiʃca  (сучасне село Миролюбівка).

Ще на даній карті є позначення лісів, а саме:

Turi Las  (на місці сучасного села  Ставки);

Kobule Las  (на місці  сучасного села  Яворівка);

Коробіс Las.

Також відзначені і річки, зокрема:

 Kamiencza R.  (річка Кам'янка).

Фрагмент карти Гійома Левассера де Боплана.

Брацлавське воєводство (XVII століття)

Дмитрашківка (Dimitrom) 

Адміністративно-територіальний устрій

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Піщанської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Піщанського району, село увійшло до складу новоутвореного Тульчинського району, у складі Піщанської територіальної громади.

 Релігія

Історія

Село Дмитрашківка описується у спогадах араба, сирійського мандрівника Булос Ібн аз-Заїма аль-Халебі (Павла Халебського) під час подорожі, коли він відвідав Дмитрашківку 11 (21) червня 1654 р. Він записав:

«Ми виїхали з Рашкова у згадану неділю після полудня з десятьма козаками, призначеними нас проводити. Зробивши близько двох великих миль, надвечір прибули до іншого міста, на ім'я Димитрашкобо (Дмитрашівка). Ми спустилися схилом у велику долину, де зустріла нас чималий натовп людей з міста, які допомогли нашим екіпажам піднятися на гору, на якій розташоване місто.

Тисячі тисяч його мешканців (хай благословить і помножить їх Бог!) вийшли нам назустріч; тут були: по-перше, сім священиків семи церков міста з хоругвами та свічками, потім старійшини міста та військо. Коли процесія до нас підійшла, наш владика патріарх з благоговіння до хрестів та ікон вийшов з екіпажу. Зазвичай, ми одягли на нього мантію і зібралися всі навколо нього, підтримуючи його підлогу. (Тобто надаючи йому прийняті знаки поваги.)

Після того, як він, приклавшись до ікон і хрестів, дав усім благословення, вони пішли попереду нього, при звучному хоровому співі, який — а найбільше спів хлопчиків — коливав гору і долину. Коли ми піднялися в гору і, увійшовши у ворота міської стіни, пішли вулицями міста, то побачили багато тисяч чоловіків, жінок і дітей в такій незліченній кількості, що здивувалися від їх безлічі (Бог нехай благословить і помножить їх!)

У той час, як наш владика патріарх проходив повз них, всі падали ниць перед ним на землю і залишалися в такому становищі, доки він не пройшов, і тоді тільки піднімалися. Уми наші дивувалися здивуванням побачивши величезної безлічі дітей різного віку, які сипалися, як пісок. Ми помітили в цьому благословенному народі побожність, богобоязливість і благочестя, що здивують нас.

Тож ми дійшли до церкви св. Димитрія, в яку нас запровадили. Протоієрей увійшов у вівтар і виголосив: «Помилуй нас Боже» та ін., згадуючи ім'я христолюбного царя Алексія, цариці Марії та їхніх дітей; потім ім'я патріарха антиохійського та свого митрополита Сильвестра. При кожному вигуку всі у церкві присутні співали хором тричі: «Господи помилуй!» Протоієрей закінчив молебня. Нашому владиці патріарху піднесли святу воду, і він окропив нею церкву і майбутніх, та був бризнув і всіх інших. Зі співом і свічками вони пішли попереду нас і провели до дому протоієрея, де нас помістили. Увечері діти-сироти, як завжди, ходили по домівках, оспівуючи гімни; захоплюючий і тішить душу спів і приємні голоси їх дивували нас [...]

Ми виїхали зі згаданого Димитрашкова через його знамениту дерев'яну фортецю та мости.»

Фрагмент Триверстної військової топографічної карти Російської імперії,

Ф.Ф.Шуберта (1868-1877 роки)

село Дмитрашківка

В книзі «Подольския епархиальныя ведомости» 1872 року є опис села Дмитрашківка:

"Поселення Димитрашківка до татарських набігів було містечком; свою назву отримало від першого мешканця, якй тут оселився Димитрія (Дмитра), по молдавськи Димитраша; воно стоїть на рівному місці біля скелястого глибокого яру. У цій долині (яру) по той бік річки розташоване поселення Слободо-Микитівка, назва якого пішла від первісного поселенця Микити. У цій долині впадає річка від села Христищ, і, протікаючи через поселення Кокули, Болган, Христову, Северинівку, у містечці Каменкі впадає в річку Дністер і називається річкою Камянка.

По берегам річки Кам'янки в скелях, які позаростали горішником та іншими деревами і які нічим не заросл, є нори, рід печер, в яких, за розповідями старожилів, люди ховалися від набігів (нападів) татар.

Поселення Димитрашківка з селом Слободо-Микитівкою належало князям Любомнрським, і, перейшовши в володіння різних і багатьох поміщиків, яких і злічити не можливо, воно тепер знаходиться у володінні Петра Трубяцького; знаходиться воно в Ольгопільському повіті (уїзді) в 6 окрузі єпархії, в 1790 році належало до Брацлавського воєводства, Віницького повіту, з якого моменту включено до Ольгопільського повіту не відомо, відстань від міста повітного 60 верст, від губернського у 200 верстах.

Церква Димитрашківської парафії — це кам'яна споруда зі склепіннями, з одним великим дерев'яним куполом посередині; збудована стараннями парафіян у 1779 році; Дах церкви вкритий соломою, а купол — жерстю (бляхою). Окремо від церкви стоїть дзвіниця, також кам'яна без склепінь з дерев'яним верхом, збудована близько 1799 року також стараннями парафіян, покрита ґонтом (смолою).

Архітектура церкви та дзвіниці візантійська. Дзвонів шість. Найбільший має вагу 36 пудів (589,698 кг), пожертвуваний парафіянином села Димитрашківки селянином Іваном Вирланом.

Церква однопрестольна в ім'я Святителя Миколая. За благословенням якого архієрея вона збудована — невідомо.

Уся церква розфарбована, на склепіннях і стінах написані різні священні ікони, саме в вівтарі на склепінні над престолом зображена пресвята Трійця, на стінах з правого боку зображений преподобний Аліпій Печерський, з лівої Авраам, який приносиь в жертву Ісака. Престол в указну міру, православний; за престолом на горному місці новий кіот про три ікони в позолочених рамах. На іконах зображені Ісус Христос, Божа Матір та Іван Богослов. Перед жертовником ікона Спасителя, що благословляє хліб і чашу, з правої сторони кіота благовіщення пресвяті Богородиці.

Передвівтарний іконостас — новий, різний, дощатий, у пілястрах і з позолоченими карнизами, зроблений у 1867 році підрядником Ніканором Михальським. Іконостас поділяється на два яруси. За своєю обробкою і прикрашенісню дуже пристойний.

Православних цвинтарів два, обидва старі. Одне в центрі селища Димитрашківки — поблизу церкви, інше в присілку Микитівні; є ще й третій цвинтар римсько-католицький, що складається в суміжності з православним.

Начиння в церкві достатньо; має повне коло Богослужбових книг Московського та Київського друку.

Парафія (прихід) у селі Димитрашківці самостійна і завжди була такою. Народонаселення парафії збільшувалося і зменшувалося протягом десяти років наступним чином:

в 1858 році – було прихожан чоловічої статі 863, жіночої 904, всіх разом 1767 душ;

в 1859 році – чоловіків 890, жінок 948, разом 1838;

в 1860 році – чоловіків 897, жінок 962, разом 1859;

в 1861 році – чоловіків 902, жінок 955, разом 1857;

в 1862 році – чоловіків 907, жінок 923, разом 1830;

в 1863 році – чоловіків 924, жінок 955, разом 1879;

в 1864 році – чоловіків 943, жінок 981, разом 1924;

в 1865 році – чоловіків 960, жінок 1011, разом 1971;

в 1866 році – чоловіків 966, жінок 1023, разом 1989;

в 1867 році – чоловіків 991, жінок 1014, разом 2005.

Нині (1872 рік) вважається прихожан чоловічої статі 966, жіночої 985, разом 1951. Всі православного віросповідання. Змішаних подружжя два.

Благочестиві звичаї існуючі у парафій наступні:

а) подорожі до церквів прославленим чудотворними іконами. Зазвичай подорожують до села Крикливець Ольгопольського повіту на 24 червня і до Шабського монастиря Бессарабської області — на свята Вознесіння і Преображення Господнього. Релігійне почуття, що спонукає християн робити ці подорожі, змушує їх під час свого шляху зберігати можливу чистоту і утримання; після прибуття до міста вони зазвичай приступають до сповіді і залучення Св. Таїн. Чудово, що часи благочестивих зборів у храмах, де зберігаються чудотворні ікони, в тутешньому боці взагалі вважаються найзручнішими для принесення таїнства покаяння і розрішення себе від гріхів: на думку простолюдинів Господь у цих місцях особливо дарує прощення грішнику, який кається. Звідси всі свята на честь чудотворних ікон іменуються відпустами,

б) Хресні ходи бувають у свято П'ятидесятниці для освячення полів, при цьому священик, за бажанням парафіян, здійснює молебні, читає Євангелія і окроплює нива (поля) святою водою, — і в суботу Фоміну на цвинтарі для відспівування панахидів на могилах померлих.

Жителі, зяких складається парафія з давніх-давен були православними, більшість їх дуже релігійно і добродушно(добронравно), займаються землеробством.

Землі, яку має церква у своєму користуванні, 65 десятин. План церковних земель не надісланий через незакінчення справи, заведеної в 1854 році про відібрання Димитрашковської економією церковної ораної та сіножатої (сінокосної) землі до 25 десятин. Відібтепер цієї частини церковної землі наслідувало в 1853 році, коли були змінені церковні угіддя. Парафіяльним священиком на той час був Михайло Худзінський, а керуючим майном Штейн, чому землі церковні змінені невідомо. Листування про відторгнуту землю ведеться, останній результат цього наступний: м. Начальник Подільської губернії пропозицією від 31 травня 1866 року за № 193 доручив ольгопольському повітовому ватажку дворянства вимагати від- керуючого Димитрашковським володінням економічний план, складений раніше 1853 році і потім зробити розпорядження про негайному приведенняі до вказівок того плану в найточнішу відомість місцевості і кількостіцерковних земель, які  були в користуванні с. Димитрашковки раніше 1853 року, відомості ж про наслідки цих розпоряджень доставити в губернську присутність по справах православного духовенства в можливо нетривалому часі, тому що справа ця вже триває більше 12 років. Провідник дворянства 25 червня того ж року доручив виконати зазначене розпорядження м. начальника губернії ольгопольському повітовому (уїзному) землеміру; але землемір до цього часу не виконав покладеної на нього доручення, а Димитрашківська економія відторгнуту землю роздала в наділ селянам.

Для помешкання священика збудований парафіянами кам'яний будинок про три кімнати, з кухнею і коморою, для причетників є дві дерев'яні досить міцні і місткі хати, придбані парафіянами.

Училище в парафії заведено і поміщається в будинку волосного правління; хлопчиків навчається 25.

Священнослужителі, які переймали прихід, на скільки можна бачити за церковним документам, були наступні: священик Григорій Грединський, священик Гавриїл Грединський, священик Василь Кисилевич, священик Іоанн Грабовський, священик Михайло Худзинський.

Крім православних, у парафії села Димитрашківки є римо-католики до 6 душ обох статей; тут же здавна жилі поміщики Мендзиліовській і Хомонтовській збудували кам'яну каплицю, де поховані обидва, і утримували ксьондза, для якого збудували кам'яний будинок і на утримання давали частинами землі орні та сіножатні, паливо та гроші. Ця каплиця приписана до костелу містечка М'ясківки, і нині за відсутністю Фундаторів ксьондз не живе і Богослужіння в ній не вирушає.

Ще в парафії є євреї, що тимчасово проживають, до 20 душ обох статей. Вони утримують в оренді млини і продають напої. Євреї, які займаються в корчмах продажем напоїв, шкідливо діють на моральність і матеріальний побут парафіян, тому що, даючи селянам у борг горілку, збільшують пияцтво, а стягуючи потім подвійну або потрійну плату за горілку здебільшого господарськими продуктами, розорюють їх."

Джерело: Историко-статистичиское описание прихода и церкви с. Димитрашовки Ольгопольского уезда – ПОДЕВ, 1872 г., № 4, с. 148 – 153. 

У 1883 р. Єлизавета Вінклер (Трубіцька) вирішила збудувати у Дмитрашківці школу. На території її садиби стояв костел, який уже не діяв, а всі його атрибути були передані до іншого костелу, що знаходився у сусідньому с. М'ястківці. Отож на місці старого костелу княгиня вирішила поставити сільську школу. Вона звернулася до губернатора з таким клопотанням:

«Дело по ходатайству земледелици села Дмитрашковка, Ольгопольского уезда Винклер, о постройке в этом селе школы в память писателя И.С. Тургенева.

Ваше превосходительство!

Желая почтить память нашего великого писателя Ивана Сергеевича Тургенева каким-нибудь полезным делом, я решилась построить сельскую школу в моем селе Дмитрашковка Камянец-Подольской губернии, Ольгопольского уезда, Песчанской волости на пренадлежащем мне участке земли 2160 квадратных саженей, находящейся среди крестьянской усадебной земли. Мне было бы приятно встретить в этом деле сочувствие со стороны крестьян, моих односельчан, поэтому покорнейши прошу Ваше Превосходительство оказать мне в этом содействие.

Елизавета Петровна Винклер, урожденная княгиня Трубецкая. 30 октября 1883 года.»

У 1898 році згідно даних Подільського статистичного комітету було видано книгу «Поместное землевладение в Подольской губерни» (автор В. К. Гульдман), в якій теж згадується село Дмитрашківка. В ній сказано наступне:

«Дмитрашківка село, належало баронесі Зої Степанівні Фредерікс (Сафонова). Господарка проживає на території своєї власності. Представник власносні – чоловік хазяйки барон Володимир Платонович Фредерікс, який і веде хазяйство. поштова адреса – місто Піщанка.

Всієї землі у власності 1719 десятин 1898 саженів (1884,03 га), в тому числі:

• садибних ділянок – 77 десятини 321 сажені (84,50 га);

• орної землі – 126 десятина 2120 саженів (141,4749 га);

• лісів – 339 десятин 632 сажені (371,662981 га);

• пасовищ – 15 десятин 1290 саженів (17,0213 га);

• незручні землі (непридатні для посіву) – 25 десятин 2375 саженів (28,4716га).»

«Дмитрашківкі хутори (інакше Дмитрашківські ярі), висел., належали дворянці Єлизаветі Петрівні Вінклер (пр). Господарка проживає на території своєї власності. Представник власності – чоловік господарки Олександр Ернестович Вінклер, який і веде господарство.

Всієї землі у власності 872 десятини 534 сажені (955,52 га), в тому числі:

• садибних ділянок – 30 десятини 1260 саженів (33,44013 га);

• орної землі – 408 десятин 500 саженів (447,19222 га);

• лісів – 343 десятин 550 саженів (376,00755 га);

• пасовищ – 18 десятин 2280 саженів (20,75972 га);

• незручні землі (непридатні для посіву) – 71 десятин 874 сажені (78,17944 га).»

…

Примітка:

1 сажень = 4,56458333 м²

1 десятина = 2 400 саженів = 1,0955 гектара

1 гектар= 10 000 м² = 2190,78 саженів = 0,9152825194 десятини

…

 В книзі "Труды Подольского епархіального историко статистического кометета"  1901 року також є опис села Дмитрашківка:

«1052.

Димиітрашковка село — розташоване на рівнині, над глибоким скелястим яром, по якому протікає невелика річка Кам'янка. Внизу під скелями на березі річки є також кілька будиночків, що належать до села. Віддалена від залізничної станції „Попелюхи” у 15 верстах та від поштової станції „Піщанка” у 8 верстах. Кліматичні умови села дуже сприятливі для здоров'я: місцевість суха та відкрита. Ґрунт чорноземний, із примісью піску.

До парафії з 1840 р. приписано село Микитівна, яке раніше належало до села Кукулам. З опису Павла Алеппського («Читання в Імператорському суспільстві історії та старожитностей російських» 1897 р., т. IV, стор. 4) видно, що в його час Димитрашківка була великим містом, яке стояло на горі, обнесене стінами; народонаселення його обчислювалося письменником багатьма тисячами. У ньому було тоді сім церков з 7-ма священиками і військо. Особливо вразила мандрівника велика кількість тут дітей усіх вікових груп, а також благочестя і побожність жителів. згадує Павло Алеппський тут і церква святого Димитрія, яку відвідав патріарх Антіохійський, і місцевого протоєрея, в будинку якого вони зупинялися. І у минулому столітті (XIX), за переказами, Димитрашківка була ще більшим містечком.

Довгий час Димитрашківка належала Замойським, потім переходила від одного роду до іншого; в 70-х роках нинішнього сторіччя власником був князь Трубецькой, а в даний час баронеса 3інаїда Степанівна Фредерікс. У найвищій частині села над урвищем є два кам'яні виступи, з яких один називають "Замчищем", а інший "Дзвіницею". За переказами, тут було укріплення і вежа для спостережень за ворогом із сигнальним дзвоном, який нещодавно знайдений у землі, а тепер висить на місцевій дзвіниці.

В даний час православних парафіян в селі 1559 чоловіків і 1653 жінки. Крім того, є 5 д. католиків і 126 д. євреїв обох статей. Всі парафіяни по походженню – частково малороси, частиною молдавани, займаються переважно хліборобством і в дуже рідкісних випадках ремеслами. Нині існуюча церква – кам'яна, з дерев'яним куполом, у вигляді хреста, побудована 1779 році в ім'я святого Миколи Чудотворця. Дзвіниця окремо від церкви, теж кам'яна, з дерев'яним куполом, споруджена в 1799 році. Близько 1817 року в Димитрашківці був досить сильний землетрус, від якого в стінах і склепіннях храму з'явилися небезпечні тріщини, тому він був укріплений з усіх боків кам'яними контрфорсами (додатковими опорами, ребрами). У 1867 році влаштований новий іконостас. Изъ священниковъ прошлаго вѣка извѣстенъ Василій Писарко (с 1762 року) уніат, і Григорій Грединській, при якому парафіяни перейшли в православ'я в 1792 році. Останній священствував у парафії дуже довго – близько 50 років († 1840 р.).

Церковної землі: садибної і під церковним цвинтарем 3 десятини, орної землі 49 десятин 1410 саженів, сінокісної з дубовим лісом 11 десятин 1030 саженів і непридатної 5 десятин 120 саженів, а всього 69 десятин 160 саженів. Крім того, в присілку Мокитові є в користуванні причта в 1755 саженів. Дім для священика кам'яний, з усіма необхідними службами; для псаломщика – дерев'яний, побудований в 1886 році.

Церковно-парафіяльна школа існує з 1890 року; поміщається у власному досить зручному кам'яному будинку, уступленому під школу місцевою поміщицею 3інаїдою Фредерікс. І ще, є школа грамоти для хлопчиків з 1897 року, що міститься в сільській розправі, і школа грамоти для дівчаток з 1889 р. у власному кам'яному зручному будинку, побудованому коштом парафіян.»

Джерело: Труды Подольского епархіального историко статистического кометета. выпуск девятый. Подъ редакціею священника Евфимія Сѣцинскаго и церкви Подоськсой епархіи. 1901 год. (стор. 832-833)

В 1967 році у центрі села відкрито пам’ятник односельцям, які полягли в боях з фашизмом.

У 1969 р. побудована нова школа, яка і досі діє. Директорами шкіл у різні часи були Р. Й. Балащук, А. М. Збрищак, Цвігун, Тищенко, Медведєв, Делюсто, Поліщук, Соболевський, О. М. Рабінов, П. А. Білянський, А. Д. Юзьків, П. А. Горобець, Д. В. Вайс, І. С. Мірошник, М. М. Слободянюк, І. І. Лужанський, Л. В. Коваль.

Головами колгоспу у с. Дмитрашківка в різні часи працювали П. Бурдейний, В. А. Житкевич, Л. Рашкован, І. В. Малошин, Кравецький, О. Самоляк, Д. М. Шевчук, Г. Казновський, Р. В. Купчик, Я. Гребенюк, Т. І. Вінявський, М. П. Ворончук, Г. Є. Онищук, В. Г. Катрик, С. К. Хілковський, Т. О. Олійник, В. Й. Рашкован, В. М. Ременяк.

Керівниками радгоспу ДПУ були Поплавський, Р. М. Ситник, Дзівановський, Венцковський, Мерва, Драчук, Захарчук, Котляр, Бріцман, Петровський, Васильцов, І. П. Кушнір, Г. Я. Демішкан, О. Г. Ткачук, В. К. Колісник (СВАТ «Сад України»).

У селі народився й провів юнацькі роки народний артист УРСР, колишній художній керівник і диригент хорової капели «Думка», професор київської консерваторії П. І. Муравський.»

Дмитрашківка під час Другої світової війни

2014 рік. Уривок карти. с. Дмитрашківка

Населення

Інфраструктура

 Культура

У 2010 році був започаткований щорічний Міжнародний фестиваль хорового співу імені Павла Муравського, на честь талановитого уродженця села. Прослуховування хорових колективів відбувається в місцевому Будинку культури.

Природно-заповідний фонд

• комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення урочище «Княгиня». 

• ландшафтний заказник місцевого значення "Зачарована долина".

Персоналії

2. Анатолій Житкевич — поет, композитор, член спілки письменників України;

3. І. Е. Лупол — заслужений діяч мистецтв України і Росії;

4. А. Борисенко — кандидат технічних наук, удостоєний Ленінської премії;

5. С. А. Білянський — працював у Львівському оперному театрі, загинув при обороні Києва у 1941 році;

6. І. Н. Цісар — гвардії старшина, старшина 3 стрілецької роти 288 гвардійського стрілецького полку 94 гвардійської стрілецької дивізії, кавалер Ордена Червоної Зірки;

7. В. М. Рашкован — червоноармієць, стрілець 1 стрілецької роти 715 стрілецького полку 122 стрілецької дивізії, кавалер Орденів Слави ІІ та ІІІ ступеня, а також кавалер Ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня;

8. Білоус Василь Тимофійович — поет, автор книжки «Ритми зраненого серця», вид. «Сучасний письменник», 2009 р.; В 1926 р. закінчив Дмитрашківську 7-річну школу. 

 Місцезнаходження

Галерея