село ЯВОРІВКА

Яворівка (колишня назва Попелюхи) — село в Україні, у Піщанській територіальній громаді, Тульчинському районі, Вінницькій області.

Поштовий індекс: 24722; 

КОАТУУ: 0523283801 (підтримувався з 1997 року по 2020 рік);

КАТОТТГ: UA05100090110029068 (введено 26.11.2020 року);

Площа: 3,464 км².

Згадка із книги Миколи Крикуна "Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях Статті і матеріали". Львів. Видавництво Українського Католицького Університету, 2008 року на сторінці 248.

 Адміністративно-територіальний устрій

За адміністративним підрозділом XVI – XVIII ст. – село Попелюхи входило до Брацлавського воєводства;

За адміністративним поділом ХІХ ст. – до Ольгопільського повіту Подільської губернії;

За адміністративним поділом XX ст. – до Піщанського району.

6 липня 1957 рік – прийнято Рішення виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих № 416 від 6 липня 1957 року «Про уточнення обліку населених пунктів» встановлено: "село Слобода Попелюхи та село Старі Попелюхи Попелюхівської сільської ради вважати за один населений пункт — село Попелюхи".

1964 року село Попелюхи отримало нову назву "Яворівка".

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Піщанської селищної громади.

 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Піщанського району, село увійшло до складу новоутвореного Тульчинського району, у складі Піщанської територіальної громади.

 Релігія

 Перша церква невідомого часу побудови була – дерев’яна маленька. Розібрана через ветхість у 1877 році. Нова церква в селі Слободо-Попелюхи святого Михаїла збудована у 1877 році – дерев’яна на кам’яному фундаменті. Іконостас 2-ярусний.

Церква святого Дмитра в селі Старо Попелюхи відома з 1787 року. Перетворена з уніатської на православну в 1794 р. На той час – дерев’яна одноверха споруда.

В 1905 році зафіксована назва Попелюхи з двома црквами. 

Найновіший новопобудований храм освячений у 2013 році Високопреосвященішим владикою Агапітом архієпископом Могилів-Подільським і Шаргородським.

До Димитріївської церкви  в різні часи відносилися:

с. Старо Попелюхи

1872 рік – священик Іван Машкевич;

1900 рік – священик Василь Сорочинський;

1900 рік – псаломщик Данило Левицький.

До Михайлівської церкви  в різні часи відносилися:

с. Слободо-Попелюхи

1872 рік – священик Келестін Кондрацький;

1900 рік – священик Полікарп Люцедарський;

1900 рік – псаломщик Арсеній Коцюбинський.

Історія

 Вперше в письмових джерелах село згадується на початку XVIII століття. Заснували село гайдамаки. Позначено на карті, як "Попелюхи".

Фрагмент Триверстної військової топографічної карти Російської імперії,

Ф.Ф.Шуберта (1868-1877 роки)

село Яворівка (колишня назва Попелюхи)

У 1885 році у селі сталося заворушення селян, які захопили частину землі поміщика і зорали її. Для придушення виступу до села ввели війська. За переказом, гайдамака Шпак підпалив ліс, і від попелу, на місці спаленого лісу, назване село Попелюхи. 

У ХІХ столітті звалось поселення Попелюхи, а біля нього засновано поселення, що дістало назву Слободо-Попелюхи, у зв'язку з цим старе поселення стали називати Старо-Попелюхи.

У травні 1905 року в Попелюхах відбулися селянські страйки, селяни отримали підвищення заробітної плати. 1917 року, ще до проголошення Радянської влади, селяни почали виділяти землю. У 1920 році в селі стояли бійці Г. І. Котовського.

До 1964 р. село звалось Попелюхи, а в 1964 р. дано нову назву  Яворівка.

Корінь назви "Яворівка" є "явор" (явір) — (Acer pseudoplatanus)  — це вид  деревних  рослин сапіндових  (Sapindaceae); до інших назвать також білий клен, клен-явір, клен несправжньоплатовий, клен туполистий, клен гірський. Згідно з цим, можемо зробити висновок, що в Яворівці росли кленові дерева, і тому назву села змінили на красиве й милозвучне слово «Яворівка».

У селі бере початок безіменна річка, права притока Кам'янки.

У Яворівці споруджено пам'ятник воїнам-землякам, що загинули в боротьбі з фашистами.

У 1898 році згідно даних Подільського статистичного комітету було видано книгу «Поместное землевладение в Подольской губерни» (автор В. К. Гульдман), в якій теж згадується село Яворівка. В ній сказано наступне:

«Попелюхи село, належало дворянину Подільської губернії Івану Зеноновичу Бржозовському (р.-к.). Господар проживав у власності. Поштова адреса – станція Південно-Західної залізниці Попелюхи.

Маєтності знаходяться в управлінні. Представник маєтності – дворянин Владислав Карлович Вислоцкій.

Всієї землі у власності 2323 десятини 2158 саженів (2545,83154 га), в тому числі:

• садибних ділянок – 34 десятини 2029 саженів (38,17316 га);

• орної землі – 841 десятина 1614 саженів (922,05222 га);

• лісів – 1377 десятин 866 саженів (1508,89879 га);

• непридатні землі – 70 десятин 49 саженів (76,70737 га).»

…

Примітка:

1 сажень = 4,56458333 м²

1 десятина = 2 400 саженів = 1,0955 гектара

1 гектар= 10 000 м² = 2190,78 саженів = 0,9152825194 десятини.

…

 В книзі "Труды Подольского епархіального историко статистического кометета"  1901 року під назвою Старо-Попелюхи є опис частини села Яворівка:

«Старо-Попелюхи село – розташоване частиною на низинному, а частиною на піднесеному місці. Кліматичні умови села не можна назвати сприятливими, внаслідок невисихаючих боліт на низовинних місцях. Грунт – чорноземний.

За переказами, нинішнє село Попелюхи утворилося серед густих непроглядних лісів. Населення цього села тимчасово перебувало в унії в ХVІІІ столітті, а потім у кінці того віку було возз'єднане з православ'ям.

Нині чисельність населення сягає 1600 душ обох статей. За винятком чотирьох єврейських сімейств, всі жителі – малороси селянського стану, займаються землеробством.

У 1890 р. пожежа винищила 60 селянських дворів і цим позбавила багатьох даху над головою і насущного шматка хліба.

У 1885 році був бунт селян, які обурилися проти поміщика Бржозовського; для припинення безпорядків приїжджав Подільський губернатор.

Із існуючих переказів, до спорудження теперішнього храму була в парафії кам'яна церква з дерев'яним куполом, побудована поміщиком Бржозовським, яка згоріла. Нині існуючий храм – кам'яний до восьмерика, а. восьмерик і купол дерев'яні, присвячений в ім`я святого великомученика Димитрія, побудований в 1813 році на рахунок парафіян. Іконостас в церкві чотирьох-ярусний.

Церковної землі: орної в 3-х змінах 36 десятин 1095 саженів, сіножатної з дубовим чагарником 50 десятин 1750 саженів. ІПричтове приміщення дерев'яне, побудовані або ремонтовані в 1888 році.

В Старо-Попелюхах є однокласне міністерське училище відкрите в 1889 році. До відкриття мистецького училища діти навчалися в церковній школі, яка здавна тут існувала.»

Джерело: Труды Подольского епархіального историко статистического кометета. выпуск девятый. Подъ редакціею священника Евфимія Сѣцинскаго и церкви Подоськсой епархіи. 1901 год. (стор. 825)

 В книзі "Труды Подольского епархіального историко статистического кометета"  1901 року під назвою Слободо-Попелюхи також є опис іншої частини села Яворівка:

«1035.

Слободо-Попелюхи село – розташоване на низовині; немає тут ні річки, ні ставка, зате місцевість рясніє підземними ключами води, яку можна видобути на будь-якому місці, прокопавши не більше двох аршин (1,422 м). Неподалік села проходить залізниця, перерізуючи поля цього села. Місцевість –лісиста, але досить сира, внаслідок численних мочарів, які знаходяться навколо села. Грунт – чорноземний.

Село Слободо-Попелюхи утворилося через виселення надлишку народонаселення села Попелюх на нове місце; новостворене село названо Слободо-Попелюхами на відміну від села Попелюх, при чому останнє з тією ж метою засвоїло собі назву "Старо-Попелюхи". Назва ж останнього, села "Попелюхи" походить, як кажуть, від того, що воно розташоване на місці, де було випалено ліс, після якого залишилася тільки зола - "попил". Пожежу лісу приписують гайдамаку Шпаку; це був, за народним переказам, народний ватажок, що обтяжувався гнітом панів; щоб позбутися польського ярма, він вирішив стати на чолі вільної дружини і розбивати ляхів, знищуючи їх добро.

З часу заснування села жителі його були православними, але за часів польського панування були залучені до унії, від якої звільнилися в кінці ХУІІІ століття. Нині мешканців Слободо.-Попелюх 1556 д. обох статей; всі вони – малороси, селяни-власники, православного віросповідання, займаються землеробством, але при малоземельності не можуть вважатися заможними; на допомогу їм служать заробітки на цукрових заводах в с. Соколівці та Чаріоміні, а також на залізниці.

До спорудження нинішньої нової церкви в парафії була маленька дерев'яна церква. Коли і ким вона побудована - невідомо; існувала вона до 1877 року, коли була закінчена нова церква, після чого стара за ветхістю була розібрана; дзвіниця ж від неї залишилася і служить сторожкою. На місці престолу старої церкви влаштований кам'яний поміст, на якому поставлений залізний хрест. Нині існуючий храм – дерев'яний, на кам'яному фундаменті, збудований у 1877 році і освячений в ім'я святого Архістратига .Михаїла; іконостас в ньому двох-ярусний. Будівництво церкви обійшлося в 12000 р. 

Церковної землі в користуванні причту 71 десятина 1720 саженів. З настоятелів цього приходу відомий священик Матоей Дубицькій своїм представництвом перед поміщиком за парафіян, які під час кріпосного права були обтяжені непосильною роботою; його клопотання значно полегшили тягар панщини. Під час польського повстання за свій патріотизм він поплатився життям; одного разу по справах служби він був викликаний до Гайсинського Духовного Правління, виїхав з дому і зник без вісті. У парафії є школа грамоти з 1892; на рубежі двох сіл Старо та Слободо-Попелюх знаходиться міністерське училище, куди ходять діти того й іншого села.»

Джерело: Труды Подольского епархіального историко статистического кометета. выпуск девятый. Похододъ редакціею священника Евфимія Сѣцинскаго и церкви Подоськсой епархіи. 1901 год. (стор. 822-823)

Яворівка під час Другої світової війни

2014 рік. Уривок карти. с. Старі Попелюхи

2014 рік. Уривок карти. с. Слободо-Попелюхи

Населення

Місцезнаходження

Галерея