Піщанський район

 Піщанський район межує з молдовським Придністров’ям. Саме тому калинове гроно національної культури й побуту місцевих українців тісно переплітається з виноградною лозою молдовських традицій. Район невеликий за площею, але з неповторним ландшафтом, флорою, творчістю народних умільців, пам’ятками архітектури. Чого варта тільки історія палацу панів Чарномських, що у мальовничому с. Чорномин.

Піщанський район розташований на півдні Вінниччини. Межує з Кодимським районом Одещини, Республікою Молдова та Ямпільським, Крижопільським, Тростянецьким, Чечельницьким районами Вінницької області.

Лежить на Волино-Подільській височині. Поверхня підвищена, горбисто-хвиляста, порізана численними долинами, ярами і балками Багата місцевість на будівельні матеріали: піски, глини, вапняки. Майже 22 відсотки площі займають масиви лісів. Переважає дуб черешчатий, дуб скельний, граб, ясен, клен, берест, акація. Ґрунти тут переважно чорноземні. Ґрунтово-кліматичні умови сприятливі для сільського господарства.

В селах району є багато джерел.  Через територію району протікають  маленькі річки:  Кам’янка, Окниця (притоки Дністра), Савранка (притока Південного Бугу). Майже 22 % площ займають масиви лісів. Переважають мішані ліси: граб, ясен, липа, клен, дуб. В лісах водяться косулі, дикі свині, вовки, лисиці, куниці, зайці.

Багата місцевість на такі будівельні матеріали: пісок, глину, вапняк. Грунти переважно чорноземні. Грунтово-кліматичні умови сприятливі для ведення сільського господарства, зокрема для вирощування озимої пшениці, ярих зернових культур, цукрових буряків, а також овочівництва, садівництва, виноградарства.

На території Піщанського району розміщені два лісництва Рудницьке і Піщанське в якому знаходиться лісове урочище"Княгиня" - заповідник республіканського значення. З мальовничими краєвидами, утвореними різноманітними насадженнями, на кам’янистих схилах з численними насадженнями, зокрема рідкісних  видів  дерев,  та  джерелами мінеральних вод.

Прапор Піщанського району – це стяг із двох рівновеликих  діагонально розміщених смуг синього і зеленого кольорів, розділених срібною смугою.

У лівій нижній частині, на відстані 2/10 його ширини від нижнього краю прапора та висоті 1/10 полотнища зображено снопи золотого колосся і над ними кадуцей жовтого кольору, висота яких дорівнює 2/5 ширини полотнища. Співвідношення ширини прапора до його довжини – 2:3.  Ширина срібної смуги складає 1/10 висоти полотнища. Зворотний бік прапора є дзеркальним відображенням лицьового боку.

Золоте колосся відображає добробут, щедрість і багатство краю. Кадуцей (від. лат. – caduceator - парламентер) – жезл бога Гермеса (Меркурія). В Стародавньому Римі кадуцей став атрибутом бога торгівлі і набув форми – вигляду жезлу, який обвивають дві змії. З початку ХIХ ст. ця емблема стала символом мирної торгівлі і міжнародного обміну. На прапорі кадуцей символізує розвиток торгівлі на межі двох держав: України і Молдови. Це символи, які є центральною частиною гербу Піщанського району, що є гармонійним поєднанням символіки Піщанського району.

Діагональна срібна стрічка – символізує життєдайну силу  води: річок, які протікають через територію Піщанського району та джерел, що б΄ють із надр землі. Розподіл срібною стрічкою на дві частини символічно передає історичне прикордоне розташування району.

Зелений колір нижньої половини полотнища прапора символізує  родючість, щедрість Піщанської землі, мирну працю на ній, свободу, яку виборонено, за яку пролито кров не одного покоління.

Синій колір верхньої половини полотнища прапора символізує блакить і чистоту мирного неба.

За основу герба взято іспанську форму геральдичного щита, який оздоблено орнаментом золотого кольору. Шаблі  зображені на гербі, свідчать про  козацьку історію краю, коли за правління гетьмана Богдана Хмельницького козацька сотня стояла у селі  Хрестище, а за свідченнями архівних документів через територію краю Тиміш Хмельницький  з козацьким військом прямував до Господаря  Молдови – Лупула.

Колоски золотого кольору означають господарську спеціалізацію території: вирощування зернових культур.

 Кадуцей – жезл бога Меркурія, знаменує розвиток торгівлі на межі двох держав: України і Молдови.

Хрест, розташований над снопами, свідчить про  сповідування більшістю жителів району християнства.

Синій колір  підкреслює безмежність світу.

Відповідно до сучасних вимог герб вписано в декоративний картуш.

В 1962 році район було приєднано до Крижополя, з 22 грудня 1966 року знову відновлено.

З 1966 року по 2020 рік Піщанський район нараховував 29 населених пунктів, в тому числі:

• 2 селища міського типу (Піщанка, Рудниця);

• 19 сіл (Болган, Брохвичі, Верхня Слобідка, Гонорівка, Городище, Грабарівка, Дмитрашківка, Затишне, Калинівка, Козлівка, Кукули, Миролюбівка, Рибки, Рудницьке, Ставки, Студена, Трибусівка, Чорномин, Яворівка);

• 8 селищ (Миколаївка, Трудове, Попелюхи, Козацьке, Палійове, Чабанове, П'ятихатка, Червона Поляна).

17 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів». Тепер в Україні 136 районів, а старі 490 районів парламент ліквідував. Це рішення підтримали 238 народних депутатів. Постановою визначено, що межі районів встановлюються за зовнішньою межею територій сільських, селищних, міських територіальних громад, які входять до складу відповідного району.

Після прийнятої Постанови Піщанка з усіма навколишніми населеними пунктами тепер входить до Тульчинського району. А на території Піщанського району утворилися 2 ОТГ: Піщанська об'єднана територіальна громада та Студенянська об'єднана територіальна громада.

До Піщанської громати увійшли:

14 населених пунктів

Øс-ще Піщанка – центр громади;

·      с-ще Миколаївка;

·      с-ще Попелюхи;

·      с-ще Рудниця;

·      с-ще Трудове;

·      с. Городище;

·      с. Дмитрашківка;

·      с. Козлівка;

·      с. Миролюбівка;

·      с. Рибки;

·      с. Рудницьке;

·      с. Ставки;

·      с. Чорномин;

·      с. Яворівка;

У Студенянській громаді створено 2 старостинських округи:

15 населених пунктів

Øс-ще Студена – центр громади;

ØГонорівський старостинський округ (8 населених пунктів);

·      с. Гонорівка;

·      с. Брохвичі;

·      с. Затишне;

·      с-ще Козацьке;

·      с-ще Палійове;

·      с-ще. П`ятихатка;

·      с-ще Чабанове;

·      с-ще Червона Поляна;

ØКукулівський старостинський округ (6 населених пунктів);

·      с. Кукули;

·      с. Болган;

·      с. Верхня Слобідка;

·      с. Грабарівка;

·      с. Калинівка;

·      с. Трибусівка.

 26 січня 2024 року в Україні набув чинності закон № 3285-IX, який передбачає дерадянізацію адміністративно-територіального устрою України. Відтак селища міського типу Піщанка та Рудниця тепер матимуть статус селище Піщанка та відповідно селище Рудниця.

Всього ж на державний облік у Піщанському районі взято понад 20 пам’яток історії, культури, археології, монументального мистецтва, чимало збереглося у краї і пам’яток сакральної архітектури. 

Багате на історію й легенди село Трибусівка, що лежить на обох берегах маленької річки Окна – притоки Дністра. За переказами старожилів Трибусівка виникла дуже давно. Першими його поселенцями були люди, які мандрували і шукали кращих місць для життя, тікаючи від утисків панів. На сільському кладовищі досі збереглися старовинні надгробні хрести.Село цікаве й тим, що у ньому кожний, бодай маленький куточок має свою назву, яка розкриває перед нами велику історію Трибусівки. З неї можна дізнатися хто є хто, коли де жив. Наприклад у селі є Микитова криниця. Томова криниця, Штефанова криниця, Соборна криниця. Або ж Марків яр, Булатишин яр, Кабаків мочар. По околицях села розташовані Одаї, що в перекладі з молдовської означає «хутір». Зараз це просто садки. В яких є чимало фруктових дерев, а колись були поселення. Джерело – це ділянка за селом, яка не може не здивувати своєю красою. Тут з-під каміння б’є природне джерело з надзвичайно чистою, холодною, напрочуд смачною водою. 

На одному з пагорбів села, на роздоріжжі стоїть великий дерев’яний хрест, який, за свідченнями старожилів, встановили коли почали будувати село і який став своєрідним символом та оберегом села. Куток, що знаходиться поблизу нього, так і називається «Біля хреста». Є тут ще чимало й інших цікавих місць, про історію яких ви дізнаєтеся, коли завітаєте до самобутньої Трибусівки. 

Головною природною перлиною Піщанського краю є заказники державного значення «Гарячківська Дача» та комплексна пам’ятка природи – урочище «Княгиня» (його ще називають «Яри»), розташованого неначе у кратері. Його крутими схилами росте австралійська сосна, б’ють більше сорока джерел лікувальних мінеральних вод.

Річка Кам'янка витікає з невеликого лісового джерела на території земель с. Миролюбівки (колишня назва Христище). Далі річка протікає вздовж села Дмитрашківка, що в минулому було містом і нараховувало аж сім церков. Саме в цьому селі на території нинішнього урочища «Княгиня» у 1870 -1880 рр. поселилася княгиня Єлизавета Петрівна Вінклер (Трубецька) яка збудувала гарний палац та підсобні приміщення. В господарстві була одна бричка для «світських» виїздів та ретельно впорядкований двір з рідкісними зеленими насадженнями. Деякі з них разом із алеєю каштанів збереглися до сьогодні. 

І хоча більшу частину життя Єлизавета Петрівна проводила за межами краю, щоліта приїжджала до свого маєтку, щоб зібрати десятки видів лікарських рослин (вони ростуть тут донині), оздоровити родину цілющою водою та розбудувати власну «малу Швейцарію». Згідно із її заповітом, княгиня була похована на території маєтку, у Виноградники сімейному склепі. В народі й досі пам’ятають її доброзичливе ставлення до місцевих селян, а побудованими нею чотирма водяними млинами користувалися аж до 1956 р. Щоправда, палац в якому вона жила, більшовики знищили відразу як захопили владу. Не змогли вони здолати лише склеп – його руїни збереглися до сьогоднішнього дня, але куди з нього поділося тіло княгині, ніхто не розслідував.

Нині урочище «Княгиня» – це первозданний куточок живої природи, що приваблює своїм неповторним ландшафтом із скелями, щедрою рослинністю, кришталевою водою та особливим і неповторним мікрокліматом. Там ніколи не віє вітер, а тому помилуватися першими весняними квітками ви можете лише спустившись у ці унікальні місця.

Про своєрідність його флори і фауни свідчать наступні факти: на пагорбах та урвищах ярів ростуть сосни особливої австрійської породи, з ранньої весни до пізньої осені тут милують око лісові квіти: підсніжники, проліски, сон-трава, подекуди зустрічаються білі фіалки, крокуси, горицвіт, не кажучи вже про цілі плантації конвалій, анемон та рясту. Лікувальні властивості тамтешніх трав княгиня знала ще в ті часи та широко використовувала свої знання для зцілення навколишніх селян. Чистотіл, м'ята, живокіст, алтея лікарська, материнка, первоцвіт, барбарис, терен, глід, кизил, звіробій, медунка, суниця - ось далеко неповний перелік зеленої аптеки лісових схилів вздовж річкиКам'янка.

Головною ж цінністю «Княгині» є цілющі джерела зі звичайною та лікувальною сірководневою водою. Сюди з районної лікарні направляють хворих, які скаржаться на шлунково-кишковий тракт.

Експерти Одеського інституту курортології рекомендували збудувати в цьому місці санаторій та навіть внесли його до реєстру українських оздоровниць.

В урочище, яке тепер належить до державного заповідника, запрошували навіть австрійців. Та вони за будівництво санаторію не беруться, хоча погоджуються, що це справді золоте місце й захоплюються його унікальністю.

Проте до урочища спускаються не тільки по квітки й здоров’я, а й просто відпочити. «Дикі» туристи приїздять навіть з морської Одеси. Як кажуть піщанці, секрет привабливості їхнього урочища не тільки в його красі і лікувальних властивостях, а й в містичності. До нього, за сучасною місцевою прикметою, повертаються всі, хто хоч раз спустився на дно цієї природної чаші і напився цілющої води з того джерела, з якого колись пила княгиня. До речі, прожила вона довге життя і померла у віці ста років. 

У Піщанському краї працювали також науковці Інституту зоології ім. Шмальгаузена НАН України. Вони досліджували закинуті каменоломні, які знаходяться на околиці с. Дмитрашівка та схилах річки Кам’янки. Пошуки зоологів – а люди «полювали» на рідкісні види флори і фауни – перевершили всі сподівання. Тут знайдені рідкісні види рослин і тварин. Передусім, 12 видів різних кажанів, що є найбільшою колонією рукокрилих не лише в Україні а й у Європі. Державний заповідник, урочище "Княгиня". Центральне джерело 6 Взагалі, мальовнича долина Кам’янки і територія Дмитрашівки – просто «клондайк» для біологів. Лише протягом одного дня під час маршрутного обстеження тут знайшли чотири червонокнижних тварини і рослини – мідянку, ксилокопу фіолетову, півники угорські і сон чорніючий.

А в Рудницькому лісництві росте могутній дуб, якому близько 300 років. Він півтора метри у діаметрі і заввишки 22 м. Ходять легенди, що біля нього спочивав Устим Кармалюк зі своїми славними побратимами, коли проходив цими краями аж до Дністра. Тамтешні лісники розповідають, що тільки в повоєнний час з жолудів цього дуба посаджено близько 50 гектарів молодого дубового лісу, який нині привабливо шумить своїми розкішними вітами.

У самому ж селі Рудниця працює одне з провідних підприємств району – ТОВ "Плазма ТЕК" та ПП "ПлазмаТекТранс", що займається випуском та дистрибуцією електродів. Продукція підприємства експортується у країни СНД та Прибалтики.

Більшість мешканців с. Студена працюють на місцевому СВК «Прогрес», яке спеціалізується на вирощуванні великої рогатої худоби та свиней. У цьому господарстві проводяться районні семінари, бо тут є що побачити і чого повчитися іншим, а головне – як вправно господарювати в сучасних умовах. Господарство бере активну участь у соціальному розвитку села. Тож зміцнюється на краще матеріальна база сільського Будинку культури, бібліотеки, дільничної лікарні. За кошти підприємства та місцевої громади тут споруджено гарну церкву. Тепер у релігійні свята і неділю йдуть до неї селяни помолитися Богу. 

Та найбільшим природним багатством краю є його земельні ресурси й унікальні можливості для вирощування сільськогосподарських культур.

Аграрним виробництвом в районі займаються 3 товариства з обмеженою відповідальністю, приватні сільськогосподарські підприємства, селянсько-фермерських господарства та агрофірма.

Мальовниче село Болган, назва якого походить від великого каменя на березі річки Кам’янки – Болгана, славиться своєю кам’яною церквою Різдва Богородиці, збудованою у 1877 – 1888 рр. Милує зір дерев'яний триверхий храм Святого Іоанна Богослова в с. Гонорівка, відомий ще з 1747 р. У 1864 р. до нього прибудовано 2 бічних приділи і притвор.

Окрасою села Дмитрашківка є хрещата кам'яна з дерев'яним верхом церква Святого Миколая, збудована у 1779 р. 1799 р. окремо від церкви спорудили кам'яну дзвіницю. Відомо, що десь у 1817 р. в цих краях був землетрус, від якого стіни і склепіння церкви потріскалися, тому їх зміцнили кам'яними контрфорсами, а 1867 р. поставили новий іконостас.

Цікава своєю архітектурою та історією церква Святого Михаїла у с. Кукули. Церква відома з написів 1757, 1762 рр. на євангеліях. 1771 р. збудували нову кам'яну хрещату церкву. Окремо від церкви на 4 стовпах стоїть дерев'яна дзвіниця. 

У духовну скарбницю краю занесено імена уродженців Піщанської землі: Климентія Домінчена, відомого українського композитора й диригента; Марії Вакалюк-Дорошенко – письменниці. 7 Піщанську землю прославила також Юлія Рябчинська – веслувальниця, олімпійська чемпіонка ХХ Олімпійських ігор 1972 р. у Мюнхені.

За переказами, назва «Піщанка» походить від слова «писк», «пищати». У далеку давнину тут, у густому лісі, переховувалися жінки з дітьми від набігів татар, втікачі з турецької неволі, а також знедолені панськими знущанням селяни. Їх виловлювали й жорстоко катували. Жіночий та дитячий плач сповнював ліс. Кати назвали цей плач писком. Так і прижилося це слово до місцевості, а пізніше до села. Першим поселився тут український козак Квітка.

В історичних джерелах Піщанка вперше згадується у 1734 р. під назвою Піщана, а через 50 років село стало називатися Піщанкою. Її не раз перепродували польські магнати. На початку ХІХ ст. поселення перейшло у власність шляхтичів Любомирських.

З приєднанням Правобережної України до Росії Піщанка увійшла до Ямпільського повіту Подільської губернії. 1837 р. село перебувало у віданні міністерства державних маєтностей. Царський уряд не раз передавав його у довгострокову оренду різним вельможам.

У 50-х роках ХІХ ст. Піщанка стає волосним центром. З 1897 р. тут діяла школа грамоти для дівчаток, також було училище. 

У пореформений час на території краю виникають бондарський, шевський та інші промисли, розвивається ярмаркова торгівля. Поступово зростає матеріальний і культурний рівень життя населення.

Та вкотре мирну працю людей порушили бурхливі революційні події ХХ ст. У квітні 1919 р. частини Червоної армії увійшли в Піщанку, запрацював волревком.

У період колективізації в селищі було організовано чотири колгоспи.

Варто зазначити і той факт, що на початку 90-х років минулого століття мешканка міста Катовіце, що в Польщі, Хелена Бжозовська люб'язно дала в дарунок краєзнавчому музею міста Вінниці малюнки писанок, виготовлених її прабабусею Хеленою Грохольською на початку XX ст. в с. Попелюхи. У збірці 183 підписаних малюнки. Ці писанки відзначаються яскраво вираженою архаїчністю зображень. Найчастіше можна побачити малюнки з назвами «огірочки», «рожа», «павук», «безконечник», «черепаха», «п'явка», «барилочко», «кучері», «сороко клинці», «кучерява рожа». Цікаво, що зображення розміщуються не довільно, а для кожного з них існують певні, чітко визначені місця. По своїй суті писанка є вертикальним зрізом Всесвіту і несе в собі уяву про його будову через тривимірний поділ площини (такий розподіл малюнка існує на рушниках, килимах і т.д.). Нижня частина яйця (тупий кінчик) є відображенням підземної стихії, середній ярус втілює відтворення земної поверхні, і верхня частина є уособленням небесного, космічного простору.

Про архаїчність зображення писанок із села Попелюхи свідчить той факт, що майже всі малюнки цієї збірки із рисунком ромба чи хреста, які існують окремо, або, зливаючись у деяких варіантах, утворюють відповідну фігуру, підписані не інакше як «черепаха». В образі черепахи вбачається прадавнє тракту вання земної суші. Тверда і округла форма панцира має живу і м’яку середину, що збігається з уявленням багатьох первісних культур про Землю.

Знані далеко за межами району й хоровий колектив «Діброва» та духовий оркестр з с. Дмитрашківка». При Піщанському районному будинку культури працює цікавий народний колектив «Лаври», який не раз ставав лауреатами обласних конкурсів народної творчості. Не перелічити проспіваних цим талановитим колективом пісень і вдячних глядачів, концертних аудиторій і майданчиків. Знають піщанські «Лаври» і в США, Канаді, Німеччині та Ізраїлі.

У багатьох селах району (Болган, Трибусівка, Студена, Грабарівка, Дмитрашківка) гостям запропонують дива молдовської національної кухні – бринзу, мамалигу, манзарі, склянку молодого виноградного вина. 

У свій час залізниця, що пролягає територією району, була побудована для того, щоб всі бажаючі могли дістатися на південь Поділля для лікування виноградним соком. Восени Піщанський край щедро обдаровує всіх яблуками, сливами, запашним виноградом.

Мінімум цивілізації – зате максимум первозданної природи, краси, народного таланту і праці запропонують вам у кожному населеному пункті Піщанського району, де живуть хлібороби і хлібодари. Чудесна природа, свіже повітря і, немалою мірою, очікування чогось дивного і незвичайного швидко розвіють вашу втому, додадуть сил і наснаги. 

У період 1919-1920 років у складі Української Народної Республіки за незалежність України боролася 3-тя Залізна стрілецька дивізія, яка була однією з найкращих дивізій армії УНР. Запеклі бої проходили і на території Тульчинського району, зокрема Піщанки та найближчих сіл…