село Загнітків

Загні́тків — село в Україні, у Подільському районі Одеської області. Розташоване в крайній північно-західній частині області на межі з Піщанським районом Вінницької області та на кордоні з Молдовою.

Адміністративно-територіальний устрій

У 1901 році – Загнітків відносився до 5-го благочинного округу, Ольгопільського повіту, Подільської губернії, Російської Імперії.

Географія

Поблизу села розташована Печера Кармалюка — штучна печера, що пов'язується з Устомом Кармалюком.

Історія

Село Загнітків згадано в книзі А.Крилова "Населенные места Подольской губернии"  1893 року:

«Загнітків, містечко, Ольгопільського повіту, Рашківської волості. 763 двори. Мешканців 3134 д. обох статей. Відстоїть від повітового міста в 50 верстах і місцезнаходження Повітового правління в 12 верстах. Найближча поштова станція  (куди адресується кореспонденція) – Вад-Рашківв (13 верст); найближча земська станція – м. Рашків (12 верст); найближча залізнична станція – «Попелюхи» (26 верст); попутна до губернського міста – Попелюхи (26 верст). Містечко Загнітків знаходиться в 3 стані, в 11 урядовій дільниці, в 4 дільниці судово-мировому окрузі (мирового судді), у 2 ділянці мирового посередництва і в 3 дільниці судового слідчого.»

Джерело: Крылов А. Населенные места Подольской губернии. – , 1893. – 646 с.

 В книзі "Труды Подольского епархіального историко статистического кометета"  1901 року також є опис села Загнітків:

«1053. 

Загнітків містечко — розташовано на рівній місцевості, через яку проходить глибокий яр, в якому бере свій початок із Загніткових колодціврічка Волядинка. Від найблищої залізничної станції «Кодима» в 20 верстах і від поштової «Вадрашків» в 10 верстах. Кліматичні умови місцевості, завдяки її підвищеному положенню, сприятливі для здоров’я; грунт чорноземний, дуже родючий.

Спочатку Загнітків вважався селом, і тільки на початку теперішнього століття (ХІХ ст.) за клопотанням місцевих землевласників Урбаніскських-Скарбніковичів перейменувати в містечко в якому поселились євреї і завелись були ярмарки, які згодом були знищені. Першими жителями були молдовани («волохи») а потім вже почали тут поселятися малороси (українці) з різних місць Поділля , як показують їх прізвища: Бодачевські (із Бодачевки), Бабчинські (із Бабчинець), Вербіцькі (із Вербки), і так далі. В 2-х верстах від містечка є не глибока долина «Шашків», що називалася раніше «Сасскою». Тут знаходяться могили оригінального обладнання: стіни їх обкладені великими цільними кам’яними плитами ½ аршин (0,35м). В половині XVIII століття Загнітків належав князю Йосипу Любомирському; від нього перейшов у володіння 3-х братів Урбаніських-Скарбиковичів, а після смерті останнього із них (1843 року), до Едуарда Старжинського. В теперішній час містечком володіє син останнього Болеслав Старжинський.

Всіх православних парафіян в Загніткові 2262 чоловіки і 2129 жінок; є між ними молдовани , але більша частина малороси (українці); крім того в Загніткові живуть не мало євреїв; є і римо-католики. Парафіяни всі займаються виключно землеробством, залишивши ремісниче виробництво місцевим євреям.

З 1877 року по 1887 рік тут був цукровий завод, тепер скасований.

Перша церква в Загніткові була побудована ще на початку XVIII століття, з дозволу уніатського митрополита Афанасія Шептицького. Ця церква була доволі тісна і не прекрасна, тому в 1759 році її розібрали і на цьому місці побудували нову більш широку, і прекрасну, хоча теж дерев’яну церкву.  В1769 році храм цей був спалений татарами під час їхнього набігу тому в 1770 році побудована була третя за рахунком церква із хворосту і глини , в якій і проводили богослужіння до 1822 року . В 1822 рокі закінчена побудова теперішня церква, кам’яна, хрестовина, однокупольна. Побудова її відбувалася на кошти парафіян. В 1853 році до цієї церкви прибудована кам’яна триярусна дзвіниця. Старе церковище знаходиться тепер в дворі поміщика. Поблизу його двору є каплиця, побудована в 1824 році  в якій спочатку служив домовий священник-уніат Павло Сімашко, а в наслідок Рашківські ксьонзі (римо-католицькі священники), але після смерті Урбановських тут вже не буває служби, хоча посуд і все інше збереглися. Із священників попереднього століття відомі: Іоан Грединській, і Роман Недобельський – обидва уніати. При сині Романа, Костянтину Недобильському  († 1822 р.), парафіяни перейшли в православ’я; при ньому побудована і теперішня церква.

Церковної землі: садибної 3 десятини, орної в 3-х змінах  по 16 десятин 1110 саженів в кожній і сінокосної 16 десятин 1110 саженів, а всього 68 десятин 2040 саженів , але за планом значиться 72 десятини 2066 саженів; Іншою землею (попереднє церковище) користується поки що поміщик

Причтові приміщення дерев’яні і крихкі.

Крім училища М. Н. Пр. є школа грамоти для дівчаток з 1896 року.»

Джерело: Труды Подольского епархіального историко статистического кометета. выпуск девятый. Подъ редакціею священника Евфимія Сѣцинскаго и церкви Подоськсой епархіи. 1901 год. (стор. 833-834)

Також згадка село Загнітків згадано в книзі А.Крилова "Населенные места Подольской губернии. Кам'янець-Подільськ: Друкарня Подольського губернского правления"  1905 року:

«Загнітків, містечко., (належить Б.Е. Старжинському). Дворів 999. Жителів 3925 д. обох статей. Знаходиться в 3 стані, 13 урядовій дільниці, 2 дільниці мирового представника, 4 дільниці судово-мирового округу і 3 дільниці судового слідчого. Відстань від повітового міста – 45 верст і місцезнаходження волосного правління – 10 верст; найближча поштова станція (куди адресується кореспонденція) – м. Рашків (10 верст), найближча земська станція – м. Кам’янка (15 верст), найближча залізнична станція «Кодима» (16 верст).

В зазначеному поселенні: 1 православна церква і 2 єврейські молитовні школи, міністерське однокласне сільське училище і школа грамоти; урядовий пункт; сільський банк; винокурний завод. Базари – по неділям»

Джерело: Крылов А. Населенные места Подольской губернии. Кам'янець-Подільськ: Друкарня Подольського губернского правления, – 1905. – 538 с. (стор. 321-322)

Кількісь встановлених жертв, які загинули від голоду в часи голодомору 1932-1933 років, згідно з "Книгою пам'яті" виданою 2008 року, не встановлено.

Населення

1893 рік — 3134 мешканці;

1901 рік — 4391 мешканець;

1905 рік — 3925 мешканців; 

1989 рік — 2092 мешканців; 

2001 рік — 3005 мешканців; 

Галерея